Про реалізацію права на внесення змін до Державного земельного кадастру.
Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №804/886/18.
Короткий огляд:
27 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу у справі № 804/886/18 за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1) до Головного управління ДФС в Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ДФС в Дніпропетровській області), за участю третіх осіб: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Окружний адміністративний суд позов задовольнив частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 серпня 2017 року № 13645-1302 про визначення суми податкового зобов’язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб в сумі 260 947,53 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Апеляційний адміністративний суд постановою від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 серпня 2017 року № 13645-1302 в частині визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб у 2017 році в розмірі 359 224,53 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та задовольняючи позов у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 серпня 2017 року № 13645-1302 щодо визначення позивачу податкового зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб в сумі 248 384,87 грн, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків.
Якщо фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього землекористувача. З моменту набуття права власності на об’єкт нерухомого майна, обов’язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об’єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив у постановах від 08 червня 2016 року у справі № 21-804а16 і від 12 вересня 2017 року у справі № 21-3078а16, а також Верховний Суд у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 825/308/17, від 19 червня 2018 року у справі № 822/2696/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 804/4739/16.
Встановлено, що позивач у вересні 2017 року відчужив ОСОБА_2 нерухоме майно, яке розташоване на спірній орендованій земельній ділянці, що підтверджується договором дарування від 20 вересня 2017 року.
За таких обставин з моменту набуття права власності ОСОБА_2 на будівлі, що розташовані на орендованій позивачем земельній ділянці, для нього така оренда землі вважається припиненою, що свідчить про відсутність у позивача обов’язку щодо плати за землю з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2, а саме: з 20 вересня 2017 року.
Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 07 липня 2015 року у справі № 826/12388/13-а: «Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов’язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно».
Стосовно визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки (далі – НГО), яка має враховуватися як база оподаткування при визначенні позивачу розміру орендної плати за землю в період з січня 2017 року по вересень 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав таке.
На переконання позивача, як у листі Держгеокадастру від 23 червня 2017 року, так і у витязі від 18 серпня 2017 року було неправомірно застосовано коефіцієнт функціонального призначення 2,0, оскільки будь-які зміни до Технічної документації з НГО земель у місті Дніпро у 2017 році не вносились, а тому у витязі мав би зазначатися коефіцієнт 1,2. ОСОБА_1 також вважає, що відповідач діяв не у спосіб, визначений законами України, здійснюючи розрахунок належного до сплати податку з орендної плати за землю на підставі листа відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 23 червня 2017 року № 8-4-0.38-688/107-17, який, на думку скаржника, не відповідає формі надання інформації про НГО землі, а також містить інформацію, що не дає можливості однозначно встановити базу оподаткування.
Верховний Суд зазначив, що у сформованому витязі від 18 серпня 2017 року за відсутності відомостей про Класифікацію видів цільового призначення земель (далі – КВЦПЗ), що позивач не заперечує, було правильно розраховано НГО з урахуванням значення коефіцієнтом 2,0. З часу отримання нового витягу від 07 вересня 2017 року, який надано на підставі приведених у відповідність до вимог чинного законодавства відомостей Державного земельного кадастру (далі – ДЗК), позивач набув право на здійснення перерахунку земельного податку з вересня 2017 року на підставі вже нового значення НГО, на що правильно звернув увагу апеляційний суд в цій частині.
Верховний Суд відхилив посилання скаржника на те, що відомості ДЗК були неповними та необ’єктивним на час формування витягу від 18 серпня 2017 року, а тому останній не міг бути використаний при визначенні бази оподаткування. На підставі приписів статті 26 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» саме власнику земельної ділянки або землекористувачу надано право на внесення змін до ДЗК. Посадові особиДержгеокадастру не наділені законодавчо правом на здійснення коригувань за власною ініціативою. Отже, землекористувач і несе тягар негативних для себе наслідків у разі, якщо відомості ДЗК не приведені у відповідність до вимог чинного законодавства з його вини.
Було встановлено, що до 18 серпня 2017 року позивач не звертався з відповідною заявою про внесення змін до ДЗК з метою встановлення коду КВЦПЗ. Тому посадові особи Держгеокадастру правомірно сформували витяг від 18 серпня виключно на підставі відомостей, що містилися на той час в ДЗК.
Щодо посилань скаржника на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідачем прийняв на підставі листа Держгеокадастру, що не відповідає встановленій законом формі (витяг або довідка), Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство, зокрема пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, не встановлює відповідну форму, у якій Держгеокадастр має надати інформацію на запит контролюючого органу. Водночас надання такої інформації у формі листа, якщо остання відповідає відомостям ДЗК, не може бути безумовною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення. Під час розгляду зазначеної справи було встановлено, що станом на дату надання листа на запит відповідача вказані в ньому відомості відповідали даним ДЗК. Тому доводи касаційної скарги в цій частині Верховний Суд визнав безпідставними.
Верховний Суд також зазначив, що податкове повідомлення-рішення має містити загальний розмір податкового зобов’язання й у разі його оскарження в судовому порядку останнє вважається неузгодженим. Фактично сплачені платником податків платежі не можуть враховуватися судами при наданні правової оцінки податковому повідомленню-рішенню, що є предметом позову, чого суди попередніх інстанцій у цій справі помилково не врахували та вирішили питання про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зменшивши його суму на самостійно сплачені позивачем платежі. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що з 01 вересня 2017 року (враховуючи положення частини другої пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України), внаслідок відчуження 20 вересня 2019 року нерухомого майна, яке перебувало на спірній земельній ділянці, у позивача був відсутній обов’язок зі сплати земельного податку. Водночас до 01 вересня 2017 року він мав сплачувати земельний податок, виходячи з НГО, визначеної у витязі від 18 серпня 2017 року. Отже, належною до сплати сумою земельного податку за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2017 року включно є 488 692,17 грн ((24 569 234,60 грн x 3%) : 365 днів x 242 дні). Отже, податкове повідомлення-рішення від 11 серпня 2017 року № 13645-1302 слід визнати протиправним та скасувати в частині визначення ОСОБА_1 податкового зобов’язання з орендної плати з фізичних осіб в сумі 248 384,87 грн (737 077,04 грн – 488 692,17 грн).
Детальніше з текстом постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №804/886/18 (провадження № К/9901/26098/19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/87268430.
Designed by xb100 / Freepik